Нам по 62 і ми хочемо спробувати. Куди взагалі йти в нашому віці
Сорок років разом цього року. Сорок. Сидимо з чоловіком на кухні, чай, звичайний четвер, по телевізору щось без звуку. І я між іншим, ніби мимохіть, кажу — "знаєш, я вже два роки про одну тему думаю". Він мовчить секунд тридцять, дивиться в чашку. Я вже починаю прикидати як м'яко зіскочити з розмови і піти в кімнату. Потім повільно піднімає очі і каже — "я теж". І ми обоє сміємось як ідіоти, хвилин п'ять, до сліз, я навіть чай розлила. Мені 62, чоловікові 64, Печерськ, квартира яка нам колись була маленька, тепер величезна. Онуки школярі, приходять раз на тиждень, басейн двічі на тиждень, велосипед по набережній на вихідних, дача під Києвом, все як у людей. І ось — куди ми тепер з цією розмовою? Бо сидіти і думати потайки роками — це одне, а вдвох офіційно хотіти спробувати — зовсім інше. Це вже план, треба шось робити. Проблема — ми взагалі не знаємо куди йти в нашому віці. На сайтах бачу пари 30-45, тіла як з обкладинки. На вечірках кажуть теж молодь, люди які в Києві виросли поки ми дітей піднімали. Не хочеться приходити і бути "тими бабусею з дідусем в кутку дивана". Хоча обоє в нормальній формі, виглядаємо молодше паспорта років на вісім, але цифра 62 в анкеті — це цифра 62, від пілатесу вона не зміниться. І ще момент. За сорок років у нас було по одному партнеру до шлюбу на кожного. По одному. Тобто досвіду майже нуль, ми побрались у 22 і відтоді тільки вдвох, сорок років одного ліжка. Ми розуміємо шо хочемо спробувати як підлітки — без техніки, без багажу, з нульовим розумінням як взагалі поводитись "в темі", які там слова, які правила, шо вважається грубим. Це і лякає і чомусь звільняє одночасно. Чи є в Києві взагалі середовище для пар нашого віку? Може якісь домашні зустрічі, не клуби з гучною музикою і низькими диванами? Хто починав після 60 — розкажіть як було. З якого першого кроку починали і шо б порадили навпаки не робити. Боїмось не віку, боїмось виглядати недолуго і закрити тему ще на сорок років, яких у нас просто нема.