Сидимо на кухні в неділю. Ніхто не говорить. І я подумала Сидимо на кухні в неділю. Ніхто не говорить. Чоловік, я, син десять років, донька чотирнадцять. Млинці, кава, з вулиці чути трамвай і сусідський пес. Я дивлюсь на чоловіка і раптом відчуваю — він теж дивується що ми тут сидимо. Що це наше життя. Що ми робимо це щонеділі тринадцять років. У середу він написав мені у Telegram з іншої кімнати "хочу поговорити про щось". Я відповіла "коли діти підуть до бабусі". Минула вже п'ятниця. Бабуся була. Він не повернувся до теми. Я теж не повернулась. Можливо нічого серйозного. Може робота. Може щось купити. Капець, я не знаю. Але це "хочу поговорити про щось" не виходить мені з голови. Так він не пише про роботу. Так він пише коли йому страшно. Просто хотіла записати щоб подивитись зі сторони.