Соціальна працівниця сидить навпроти і запитує про наше дозвілля
Соціальна працівниця сидить навпроти у нас на кухні в Печерську, ноутбук відкритий, питання за переліком. Дві години вже. Питає про дозвілля. Спільні хобі. Як проводимо вихідні. Я кажу прогулянки кіно іноді ресторан. Чоловік мовчить. У нього руки на столі склавши. Кава вже холодна. Ми в процесі усиновлення півтора року. Бюрократія тягнеться. 38 і 41, безпліддя моє, шість років намагалися. Львів родина обох тут. Я викладач в університеті він в страховій компанії менеджер. Паралельно в лайфстайлі чотири роки. Регулярний клуб, дві пари близьких, інстаграм-фейк акаунти все нормально приховано. Але. Вона запитує про дозвілля і я брешу. Чоловік мовчить бо знає шо я брешу. Соцпрацівниця нічого не підозрює, питання стандартні. Але я брешу людині яка вирішує чи буде у нас дитина. Це мене розриває. Не сам лайфстайл. Брехня в цьому конкретному контексті. Дитина яка може прийти до нас. Як їй потім жити в домі де її приймають через брехню зокрема. Чи зупиняли ви свінг на час усиновлення. Чи продовжували. Як ви морально справлялися з тим шо у вас є частина життя яка повністю несумісна з системою. Не питаю про практичні аспекти конспірації. Питаю про внутрішнє.